Admin
Admin
Сообщения : 44
Дата регистрации : 2014-06-26
Откуда : из детства
 | Тема: СЕМЬ ЧУДЕС ЗАКАРПАТЬЯ  Чт Июн 26, 2014 6:52 pm | |
| Хочете побувати у центрі Європи? Тоді Вам обов’язково слід відвідати Закарпаття. Запитаєте чому? А відповіддю на Ваше запитання буде: тому що центр Європи, а саме географічний центр Європи знаходиться саме в нашому мальовничому та незрівнянному краї. Точне місце знаходження європейського серця є село Ділове, що пролягає територією Рахівського району, Закарпатської області. Рахівський район розташований серед Карпатських гір, тому окрім жаданої поїздки до серця старенької Європи, Ви завжди матимете можливість подихати свіжим гірським повітрям та поринути у світ життя, побуту і традицій місцевого населення.
Чудо 1. Солоні озера Солотвина
Чотири речі відрізняють закарпатське Солотвино від решти сіл та селищ України. Насамперед це цілюща ропа солоних озер, лікувальні грязі, алергологічна лікарня, що використовує спелеотерапію для надання другого дихання астматикам, алергікам, хворим на туберкульоз, а також житлові дев’ятиповерхівки, яких більше нема в жодному селі чи смт по всій Україні.
Видобуток солі в цих місцях існував від часів завоювання Дакії римським імператором Траяном (ІІ ст. н. е.). В копальнях знаходилися римські монети ІІ-IV століть н. е.
Будувати справжні шахти почали в останній частині XVІІІ століття, коли землі цієї території перейшли до володіння Габсбургів. А історія виникнення озер з’явилася з моменту запуску соляної шахти, в 1902 році. Шахта провалилася на 20 метрів, утворивши діру, і заповнилася водою. Так з’явилося перше озеро. Згодом їхнє число збільшилося.
солотвино лікарня У 1968 році при місцевій лікарні відкрили алергологічне відділення.
Соляні шахти забезпечують унікальні умови для лікування поширених захворювань, які важко піддаються звичайній терапії: бронхіальної астми, різних алергій і нашкірних хвороб. Повітря в шахтах Солотвина надзвичайно чисте – міститься у ньому в десять разів менше мікроорганізмів, ніж у приміщенні операційної. Дрібні часточки сольового розчину сприяють оздоровленню й загоєнню слизової оболонки легень. Повітря підземних галерей не містить алергенів і інших шкідливих речовин, сюди не проникають електромагнітні хвилі. Температура повітря складає 22-23°C. Ще не так давно, в Солотвині щодня лікувалося близько шести сотень пацієнтів хворих на астму чи інші захворювання пов’язані з органами дихання. Науковцями доведено, що лікувальні грязі курорту за своїм складом та властивостями нічим не поступаються грязям Мертвого моря. Так що відпочинок та лікування в закарпатському Солотвині обійдеться Вам у десятки разів дешевше, ніж на Мертвому морі.
соляна шахтаАналогів алергологічній лікарні в Солотвині більше в світі не існує. На жаль, на сьогоднішній день із-за аварійного стану лікарні лікування та процедури в ній припинено. Полікуватися можна лише грязями і солоною водою. А ще не так давно, лікування проводилось в шахтах №8 та №9 Солотвинського солерудника. Не тільки дихати мікрочастинками хлориду натрію запрошують тут відвідувачів. Тепло електропроцедури, масаж, питна терапія, відділення інтенсивної терапії, лабораторно-діагностичне, фізіотерапевтичне, терапія та реанімація, дитяче відділення на 90 місць (всього 290 місць – разом із дорослими); кабінети функціональної діагностики, голкорефлексотерапії, лікувальної фізкультури.У основі діагностики та лікування лежить принцип використання немедикаментозних методів. Також широко використовується фітотерапія.
солотвино озераТериторія, яка розташована навколо озер та й в усьому Солотвині, повна численними базами відпочинку та будинками або кімнатами, які можна взяти в оренду. Недалеко від озер працює достатньо великий як для селища ринок, де можна знайти не лише продукти харчування та гігієни, а й одяг чи білизну. Якщо Ви віддаєте перевагу жити в наметах, то передбачені місця і для палаток. Для подорожуючих автомобілями, паркування власного авто також не стане проблемою. Вхід до озер – платний, хоча плата достатньо невисока,і починається від 3-5 гривень (залежно від пляжу) на цілий день При вході є прилавки, де продають плавки та купальники, надувні матраци та інші, необхідні для плавання речі, а також є столи, щоб пообідати сім’єю, а біля самих озер лежаки для відпочинку та загаряння.
Чудо 2. Замок Паланок
Замок Паланок — знаходиться в місті Мукачево, Закарпатської області. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.
Саме природний рельєф Закарпаття створив усі передумови для будівництва там замків. Близькість Карпат дозволяли добувати деревину, камінь і глину (для випалу цеглин). Майже рівна місцевість із одинокими пагорбами, де так зручно розташовувати замки. Ну, і звісно наявність річок: Уж, Латориця, Теребля, Тиса, Чорна Тиса, Біла Тиса й ще багато дрібних річечок. Саме тому тут виникло багато замків: Ужгородський, Мукачівський або замок Паланок, Хустський, Квасівський, Чинадієвський, Виноградівський, Королівський, Невицький...
Звісно більшість із цих замків будувало угорське населення, немаленька частина якого вважається тут корінним, але цей край теж населяло слов’янські племена, які тепер себе величають „русинами” (які не зовсім українці, але інколи не проти такими бути), румуни, словаки, а на півночі краю поляки, валахи та інші нації. Замки тягнулися і в Угорщину й у Румунію, за теперішньою картою світу. Але в середні віки хто міг чітко сказати, де чий кордон, якщо феодали, чимось невдоволені, могли шукати захисту й прихистку в сусіднього короля чи цісаря.
Древній замок видно, з якого б ви боку не наближалися до Мукачева. Овіяний легендами і бойовою славою, він увінчує своїми могутніми фортечними спорудами одиноку гостроверху сопку на довколишній рівнині. Мукачівський замок - визначний воєнно-архітектурний пам'ятник середньовіччя - був збудований для охорони і
контролю торгових і воєнних шляхів, що схрещувалися тут. Один із цих шляхів проходив через Верецький перевал і в сиву давнину називався Великими руськими воротами. Біля м.Мукачева він виходив у Середньо-дунайську низовину, з'єднуючи її з Східною Европою. Це був один з тих історичних шляхів, яким переселялися народи. Тут проходили, витісняючи один одного, гунни, обри, готи і багато інших народів і племен. Про виникнення замку точних історичних відомостей немає, гадають, що вже в ІХ-Хст. на горі було невелике укріплення, збудоване для охорони кордонів Київської Русі за Карпатами. Пізніше замість цієї фортеці тут збудували феодальний замок. За народними переказами спорудження його приписують руському князю Федору Корятовичу, володіння якого на Поділлі захопив литовський князь Вітовт. Корятович знайшов притулок на Закарпатті. У той час Закарпаття перебувало під владою угорських феодалів. Угорський король Сигізмунд , з яким Корятович був у союзі, у1393 р. подарував йому Мукачево, Князь Корятович перетворив Мукачівський замок у свою резиденцію.
Мукачівський замок - це зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, в якому поєднані різні стилі.
Мукачівський замок розташований на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу біля 14 тис. кв. м. Замок складається з трьох
частин і розміщений на трьох терасах. Найстаріший Верхній замок XIV -XVI
ст.. знаходиться на вершині гори, Середній XVII ст.. - на терасі на 6 м нижче і Нижній замок теж XVII ст. - ще на 10м нижче від середнього. На початку XVIII ст.. на четвертій терасі ще на 10 м нижче була збудована вежа для охорони воріт, а також дорога до замку по західному схилу гори. Ця дорога збереглася до наших днів, а вежа була зруйнована ще на початку XX ст., залишився тільки її фундамент. Весь замок і кожна його частина оточені кам'яними кріпосними стінами 3-3,5 м завтовшки, сухими ровами глибиною 10-12 м, через які були перекинуті дерев'яні, колись підйомні, мости. Охороняють замок 8 могутніх бастіонів, прибудованих у XVII ст.. по кутах всіх трьох частин замку, на яких в давнину була розміщена артилерія. Ворота в Нижній замок, де знаходилася сторожа, охороняють два могутні кулеподібні бастіони. Середній замок, має 4 бастіони, великий двір, оточений дво-триповерховими будівлями, в яких розміщувалися казарми для гарнізону, арсенал, рицарський зал, кухні, комори. З північної сторони двору стояв колись будинок коменданта, який був розібраний у другій половині XX ст.., залишився тільки фундамент. За ним височать кам'яні стіни XIV ст.. Верхнього замку, в який можна піднятися сходами зліва і справа. Зліва - це сходи квадратної вежі кінця ХV ст.. Справа - це так званий "хід-пастка", вирубаний під південно-східною вежею у кінці XVII ст..
Верхній замок, колишня резиденція його володарів, має закритий з усіх сторін двір, дво-триповсрхові будівлі - колишні розкішні князівські палати XVI-XVII ст.., три круглі вежі XIV ст.. добудовані у XVII ст.., замкову каплицю XVII ст.. З північної сторони Верхній замок захищають два бастіони.
У південній частині двору знаходиться колодязь глибиною 85 м., воду з якого
використовували до кінця XIX ст.. За австрійськими джерелами XIX ст. На глибині 71 м у колодязі вирубано кам'яні спіральні сходи, які закінчуються на рівні 1,6 м від дна нішами, одна у південному напрямку, друга - у північному. За легендою з дна колодязя вів таємний підземний хід до берега Латориці.
Навколо замкової гори ще в XVI ст.. був вирубаний водяний рів, який наповнювався водою із ріки Латориці. Пізніше, у XVII ст.. рів був укріплений дубовим частоколом - паланком. Назва "Паланок" збереглася до наших днів, хоч сам рів і частокіл давно зруйновані.
Точної дати заснування нашого замку немає, але перші письмові згадки про нього датуються XI ст.. Спочатку була побудована одна квадратна кам'яна вежа - донжон на вершині крутої скелі. Вона не збереглася до наших днів. Належав замок спочатку угорським королям династії Арпадовичів, а з початку XIV ст. - династії Анжу: королям Карлу Роберту, Людовику Великому, Єлизаветі Анжуйській. Замок служив для охорони торгових і воєнно-стратегічних шляхів. В ньому знаходився постійний добре озброєний гарнізон на чолі з капітаном. Нам відомі імена всіх капітанів замку, починаючи з 1321 р.
З 1396 по 1414 рік Мукачівським замком і доміиією володів подільський князь Федір Корятович з роду литовських князів Гедимінасів. Він отримав їх у подарунок від угорського короля Жигмонда, якому був родичем, уступивши йому свої права на Поділля. Федір Корятович значно укріпив замок і перетворив його у свою резиденцію.
На протязі XV - XVI ст.. Мукачівський замок належав багатьом володарям, які його розбудували. З 1629 по 1711 рік Мукачівський замок належав сім'ї трансільванських князів династії Ракоці. Дердь І Ракоці перетворив замок у столицю свого князівства.
Після його смерті у 1648 році його вдова Жужанна Лорантфі продовжила реконструкцію замку. Вона споруджує Середній і Нижній замок, а також зовнішнє оборонне кільце з водяним ровом і паланком. Перебудований у стилі воєнного французького інженера, замок набув вигляду типового середньовічного замку з високими вежами, колись їх було 14, і могутніми бастіонами. У 1649 році в Мукачівському замку побували Іюашнці гетьмана України Богдана Хмельницького, які вели переговори з Дсрдем II Ракоці про спільні воєнні дії проти Польщі.
ЧУДО 3. Водоспад “Воєводин”
Водоспад «Воєводин» на думку адміністраторів та засновників нашого сайту також заслуговує на те, щоб опинитися в числі семи чудес нашого краю. Воєводин або ще називають Воєводино розташований далеко в горах, в українських Карпатах, на південних схилах гірського масиву Полонина Руна (Рівна). Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення, розташований на річці Воєводин, у межах Державного заказника «Соколові Скелі», що знаходиться за 12 км від села Тур'я Поляна Перечинського району, Закарпатської області. Висота головного каскаду становить 5-6 м. Воєводин — рідкісна та прекрасна пам'ятка природи, яка має ще й наукове, естетичне та рекреаційне значення.
Серед істориків та краєзнавців існують припущення, що цей водоспад утворився в результаті сильного землетрусу, під час якого в гірській породі поперек вузької глибокої долини виникла тріщина, і вода з 9-метрової висоти двома потоками спадає у маленьке озеро.
Дійти до вершини цього водоспаду є дещо складніше, ніж до більш відомого Шипоту. Та й більшість туристів поки що відвідує водоспад “Шипіт”. Можливо це тому, що долати відстань пішки до нього легше. Однак “Воєводин” також надзвичайно красивий та мальовничий водоспад і радимо кожному відвідати цю місцевість і зануритися у глиб лісів та гір. І тим, хто все таки наважився подолати відстань, зоб побачити Воєводин впевнено твердимо – не пожалкуєте!
Чудо 4 . Озеро «Синевир»
Озеро «Синевир» - є найбільшим озером українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря. Входить до складу Національного природного парку «Синевир». Розташоване це надзвичайно красиве озеро поблизу села Синевирська Поляна, Міжгірського району, Закарпатської області.
Синевирське озеро вважається напевне найцікавішим та безумовно одним з найкрасивіших об'єктів Національного природного парку «Синевир» і є одним з найпопулярніших місць в Україні для відвідання туристів та подорожуючих різних країн Європи та світу.
Площа озера дорівнює близько 5 гектарам, середня глибина Синевирського озера становить 8-10 м, а максимальна аж 22 м. Через те, що Синевир знаходиться високо над рівнем моря і його глибина досить велика, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те що холодна, а крижана. Так як озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов в риби в ньому категорично заборонений!
Історія виникнення озера «Синевир»
Озеро «Синевир» утворилося внаслідок потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько десяти тисяч років тому. На висоті 989 м, гірські кам'янисті породи виросли на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Гіганстька ущелина, що виникла при цьому, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій та кришталево чистій воді озера на сьогоднішній день прекрасно себе почувають такі рідкісні види риб, як форель озерна, райдужна та струмкова.
Краєвиди навколо озера неймовірно чарівні та казкові. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялицями, вік яких становить майже два століття, спадають прямо до водної поверхні. А на середині озера знаходиться, немов зіниця блакитного ока, невеличкий острів, народна назва якого Морське око.
Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Один з українських архітекторів дуже вдало вписав оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вир». Ця скульптура знизу опирається на металеву основу. Висота монументу становить 13 метрів.
Існує легенда Синевира, згідно з якою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.
Неподалік від озера розташовано кілька колиб, в яких Ви завжди можете перепочити після підйому та прогулянки навколо озера, а також відчути себе жителем цієї місцевості, ознайомившись з побутом, що панує у колибах, а також у Вас буде чудова скуштувати страви з форелі, а також страви гуцульської, закарпатської, угорської кухонь та інші. Ну і звісно ж, в холодні пори року зігрітися гарячим закарпатським вином з приправами чи різними домашніми настоянками.
Цікавий факт: На дні озера Синевир є отвір, який служить своєрідним природним регулятором рівня води і завдяки цьому озеро не виходить з берегів навіть під час найбільших паводків.
Чудо 5. Водопад «Шипіт»
Шипіт (Шипот) - мальовничий водоспад, який знаходиться в Карпатському регіоні, на північних схилах гірського масиву полонини «Боржава», біля підніжжі гори Гемба. Розташований Шипітський водоспад у глибокій ущелині річки Пилипець (притока р.Репинки, басейн Тиси), Міжгірського району Закарпатської області. Відстань до найближчої залізничної станції «Воловець» близько 20 км, відстань до найближчого населеного пункту, села Пилипець – 5 км.
Шипіт - один з найкрасивіших водоспадів України. Навколо нього ліс, прохолода і тиша. Шумить "Шипіт", струмені води зриваються з 14-метрової висоти декілька каскадів і красиві бризки розсіюються хмарою крапель. Водоспад утворився місці виходу стійких пісковиків палеогену й гравелітів з тонкими шарами сланців.
Шипітський водоспад давно став невід’ємною частиною більшості туристичних маршрутів Закарпаття та й всього Карпатського регіону. Щороку, побачити та помилуватися ним приїжджають десятки тисяч подорожуючих. У кожну пору року, Шипіт красивий-по своєму. Так би мовити, кожна пора року дає йому свою родзинку. Щоправда взимку, до водоспаду трошки тяжче добратися, через сніги та холод, але бажаючих побачити водоспад взимку, природні катаклізми не зупиняють.
Особливо мальовничий водоспад навесні, коли на схилах Гемби тануть сніги. Сюди організують спеціальні автобусні екскурсії із санаторіїв і пансіонатів Закарпаття і Прикарпаття. За 300 метрів від водоспаду розташований гірськолижний підйомник (це служить орієнтиром для охочих відвідати водоспад).
Щорічно, починаючи з 1993 року, неподалік від водоспаду на початку липня проходить неформальний фестиваль, на який приїжджають хіпі та представники різних субкультур з України, Білорусі та інших країн. Кульмінацією святкувань є Свято Івана Купала в ніч на 7 липня з місцевими традиціями й колоритом. Події на Шипоті описав у книзі «Трохи пітьми» український письменник Любко Дереш.
Легенда про водоспад «Шипіт»
Колись давно в селі Пилипець жила молода закохана пара. Дівчину звали Марійка, а хлопця – Іванко. Дівчина була заможною, а хлопець – бідний, що й перешкоджало їх коханню. Мати дівчини заборонила доньці зустрічатися з хлопцем. Тоді молода пара вибрала собі місце для зустрічей під Боржавськими полонинами, там де гора Високий Верх.
- Тут нас, Марійко, ніхто не увидить, ніхто не скаже твоїй матері. Тільки сам Бог буде нам свідком, – переконував Іванко свою кохану.
Та слухи все-таки дійшли до матері Марійки, що її донька зустрічається з бідняцьким хлопцем в урочищі Ями. Розлючена мати побігла під полонину й почала проклинати молоду закохану пару, всіляко лаяти. І сталося лихо, якого й рідна мати не чекала: в горах-полонинах почалася злива зі страшенними громами і блискавицями. Бурхливі гірські потоки води підхопили Іванка й Марійку в урочищі Ями й понесли в провалля. Тримались вони за руки. Та раптом – водоспад. Він їх силоміць роз’єднав: Іванка – в праву течію, Марійку – в ліву. І вже потім – у провалля. Там і пропали в гучній пінявій хвилі. З тих пір, дуже жаліючи за скоєне, мати дівчини щораз приходила до водоспаду, місця тієї трагедії. Ходила вона не один день і не два, а до самісінької смерті. Аж поки одного разу не сталося диво. В ніч на Йванів день (Русаля) матері здалося, що вона ніби чує голос своєї доньки, як та шепчеться серед хвиль зі своїм коханим Іванком. Приголомшена, вона закричала:
- Слухайте! Або не чуєте той шепот… як вони шепчуться між собою? То вони, вони шепчуться, моя Марійка й Іванко!..
Від того «шепот» і пішла назва водоспаду – Шепот (Шипіт).
Чудо 6 . «Долина нарцисів»
Щороку велика кількість туристів приїжджає до урочища Кіреші, що у Хустському районі Закарпатської області, подивитися на диво природи - долину, засіяну вузьколистими нарцисами, які занесені до Червоної Книги України. Сама "Долина Нарцисів" входить до складу Карпатського біосферного заповідника, який входить до біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Цього року, вхід до "Долини Нарцисів" коштує 15 гривень з людини, 10 гривень для студентів при наявності студентського квитка. 6 гривень - коштує вхід для школярів.
Станом на 28 квітня, уже розцвіло близько 70% нарцисів від загальної кількості. На 1-2 травня очікується, що всі ці чарівні білі квіточки розпустяться.
«Долина нарциciв» - заповідник, який розташовується в урочищі Кіреші в 4 км від міста Хуст, що в знаходиться центрі Закарпатської області. З 1992 р. у складі Карпатського біосферного заповідника входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО
Історія заповідника
Поява долини нарцисів пов'язана з льодовиковим періодом на Землі. Деякі вчені вважають, що в той період сталися геологічні катаклізми, в результаті яких з гір сповз величезний шматок землі засіяний цими унікальними рослинами. Після сходу льоду з гір стікало багато води, що сприяло акліматизації, цвітінню і розповсюдженню нарциса вузьколистого. З часом в низовині від сучасного Мукачева до Хуста, де росли нарциси, з'явилися дубові ліси.Але поступово, відколи на землях стали займатися сільськогосподарською діяльністю, площа долини нарцисів значно зменшилася.
За часів Австро-Угорщині урочище Кіреші належало до лісництва і пильно охоронялося. Було тут багато лікарських рослин, якими місцеві медики лікували хворих. Коли територія відійшла до Чехословаччини, частину цих земель продали жителям Хусту. Але тодішні місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Випасати худобу на заповідних землях їм дозволялося до Юрія, а господарювати знову можна було тільки з 14 жовтня.
Назва “Долина нарцисів” закріпилась за болотистою місциною в околицях Хуста, наприкінці 70-х років ХХ століття, з легкої руки знаного ужгородського ботаніка, професора Василя Комендаря, завдяки якому одне із семи нинішніх чудес природи було збережене до наших часів. Справа в тому, що у часи радянської окупації, довколишні землі належали колгоспу села з цікавою мадярською назвою Кіреші. Місцеві комуністичні діячі вирішили розширити орні землі колгоспу за рахунок осушення і використання заплав річки Хустець, де й знаходиться славнозвісна долина. Коли розпочались меліоративні роботи, звістка про це дійшла до Ужгорода, й негаючи ні хвилини, професор Василь Комендар виїхав на місце подій, де практично собою й зупиняв трактори, що почали переорювати безцінну долину. Мародерсько-загарбницьку навалу було зупинено, однак, він поплатився за перечення тоталітарній владі своїм партійним квитком, що у ті далекі і смутні часи було рівноцінним втратою прав, роботи, кар’єри і всього чим людина жила… Це, звичайно, хоча, й надламало, але аж ніяк не зупинило професора Василя Комендаря і він таки домігся заповідного статусу для “Долини нарцисів”, яка восени 1979 року була передана Карпатському Заповіднику (тепер Карпатський Біосферний Заповідник).
Флора
Рослинність масиву «Долина нарцисів» на 90% представлена різнотравними та злаково-різнотравними угрупованнями серед яких переважають червона костриця (Festuca rubra), пучковий щучник (Deschampsia caespitosa), лучний лисохвіст (Alopecurus pratensis), м'який бромус (Bromus mollis). В місцях з підвищеною зволоженістю поширені види осок (Carex acutiformis, C. acuta, C. vulpina) та ситник розлогий (Juncus effusus).
В цілому в «Долині нарцисів» представлено 498 видів різних рослин, зокрема 15 видів квітів, які занесені в Червону Книгу, 16 видів орхідей. Серед рiдкicних рослин заповіднику: деревій верболистий (Achillea salicifolia), пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), еритроній собачий зуб (Erythrronium dens-canis), тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe), билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima), півник сибірський (Iris sibirica), зозулинець шоломоносний (Orchis militaris), зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora), перстач білий (Potentilla alba) та iн.
Місцеві легенди
Легенда розповідає, що саме у дзеркальних водах річки Хустець грецький бог Нарцис побачив своє відображення. Закохався, помер на березі від туги.нарцисова долина
За іншою легендою, колись у сиву прадавнину у Хусті в замку жили князь, княгиня та їхня красуня-донька Руся. На околиці міста проводив життя гончар Іванко. На день Русиного повноліття до замку прийшло багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові кортіло теж зробити подарунок — це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. У цю мить Іванко та Руся закохались одне в одного. Після того вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелину та розсипалась по долині дрібним дощем. Коли зійшло сонце, то всі побачили, що придолинок вкритий біло-зеленим нарцисовим килимом.
Популярнна народна легенда, за якою поява унікальної Долини нарцисів пов’язана з історією Нанківської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. За цією легендою у серпні 1690 року у селі Нанково на місцевості, що має назву "Полянки" з’явився образ Діви Марії. Місцева громада звернулася до господаря поля, на якому відбулося явлення, з пропозицією побудувати на цьому місці храм або каплицю, як цього вимагала християнська традиція. Землевласник відмовив громаді, ікону поставили на підводу, запряжену волами і спробували вивести. Але воли не рушили з місця, оскільки ікона не хотіла покидати вибраного місця. Господарю прийшлося підгоняли волів батогами, і мимохіть він влучив батогом у ікону. Від удару на ліку Богородиці з’явився шрам, а з очей потекли сльози. За святотатство рід землевласника був покараний, а ікону все ж вивезли по долині увздовж р. Хустець. За преданням уздовж шляху, яким вивозили ікону, зростали нарциси.
Кажуть також, що коли врорги захопили Хустський замок, мешканці міста принесли їм удар подушки, набиті нарцисами, буцімто як знак покори і пошани до переможців. Вражі вояки не знали, що нарциси — отруйні квіти, а отже заснувши на "нарцисовій" подушці, людина може і не прокинутися
Туристична привабливість
На сьогоднішній день, тисячі туристів мають змогу відвідати «Долину нарцисів» з першої по другу декаду травня, коли триває масове квітування. Українські туристичні аґенції усіх ґатунків та штибів навперебій пропонують туристам возз’єднатися із природою і насолодитись відвідинами цього природного чуда. Але слід пам’ятати, що приїжджаючи у “Долину нарцисів”, Ви у першу чергу приїжджаєте у заповідник, де необхідно дотримуватись правил охорони природи. Не зривайте квітів, не витоптуйте їх і не намагайтесь сфотографуватись посеред їх поля. Адже нині зірвавши одну квіточку, Ви можете поставити під загрозу це неймовірне диво природи, і не тому, що Ви вчинили злочин (до слова, який карається законом і немалим штрафом), а тому, що бажаючих зірвати квіточку більше, ніж самих квітів… Збережімо одне із семи природних чудес України для наших дітей та онуків.
Последний раз редактировалось: Admin (Пт Июн 27, 2014 4:31 pm), всего редактировалось 1 раз(а) | |
|
